Шумеро-Аккадська
міфологія.

 Засновником льонарства в шумеро-аккадській
міфології вважався один з головних богів в пантеоні з багатьма функціями а,
зокрема, бог родючості Енкі.

Германська
міфологія.

 Згідно з народним звичаєм
поширеним в Тюрінгії селяни, сіючи льон, носили його у довгому мішку за
плечима. При цьому мішок обов’язково розгойдувався з однієї сторони в іншу.
Селяни вірили, що такий нескладний магічний засіб змусить і льон гойдатися на
вітрі, а це буде означати багатий врожай.

Східнослов’янська міфологія.

 У східних слов’ян міфологічний персонаж П’ятниця (її
вважають божеством-помічником Мокоші) також іменувалася Льняницею. Це
пояснюється тим, що її вважали покровителькою льону, який жінки традиційно
починали м’яти з 28 жовтня, яке було присвячене цьому божеству. П’ятниці
приносилася жертва у вигляді льняної куделі, яку кидали у колодязь, де зазвичай
стояло її зображення.

Балтійська міфологія.

 Згідно з уявленнями балтійських народів відьми Рагани
зліталися на свої шабаші на м’ялках для льону.   

Литовська міфологія.

 В литовській міфології богом
льону вважався Вайжгантас. Йому приносили в жертву півнів і з ним був
пов'язаний обряд сіке (литовське sike – "коржик”). Під час його здійснення найбільша дівчина брала в ліву
руку фартух, наповнений коржиками, а в праву - льон і липове листя. Вона
ставала на стілець і зверталася до Вайжгантаса з таким закляттям : "Вайжгантас, божок, вирости мені льон довгий, не дай мені
ходити голою” (цей обряд був описаний в ХVII ст. польським автором Я. Ласицьким).

Латиська міфологія.

 В латиській міфології персоніфікацією хорошого врожаю
льону було польове божество (або дух), яке називали "Льняний Юміс”.