КОЗА І ЦАП.
Грецька міфологія.
Кози широко культивувалися по усій Греції і вже в ранні часи стали об’єктом культу і вшанування у населення. Козячий культ був досить поширеним ще в доелінські часи. Зокрема, на Кріті існував культ дикого цапа, ріг якого вважався вмістищем родючості. Тут також виник культ Діоніса-Загрея, якого зображували вобразі дикого цапа з величезними рогами. Взагалі, на Кріті і в Лівії цап ототожнювався з вином і тому став одним з символів Діоніса, як бога виноробства. Одним з його епітетів був "Еріфос” – "Козеня”. Згідно з міфом Діоніс був перетворений на козеня Гермесом на прохання Зевса, щоб врятувати його від гніву Гери. Також Діоніс перетворюється на цапа, рятуючись з разом іншими богами від Тіфона.
Також козячий культ був, вірогідно, поширений у пеласгів, зокрема у тих, які мешкали на острові Егіна. На це вказує те, що назва острова співзвучна зі словом "коза” і дослідники роблять припущення, що коза була тотемом мешканців острова.
Козла вважали твариною, яка разом з іншими тваринами супроводжує сонце.
Коза було тісно пов’язана з культом Зевса. Коза-німфа Амалфея, яка жила на Козячому пагорбі (епітет гори Іда), вигодувала Зевса своїм молоком. Згідно з після гомерівським міфом, під час боротьби з титанами Зевс натягнув на свій щит шкіру Амалфеї і таким чином було створено славнозвісну "егіду”.
Згідно з іншим міфом створення егіди пояснюється таким чином. Цапоподібний гігант Паллант збирався здійснити насильство над Афіною, але вона спіймала його і здерла з нього шкіру, яку і використала для виготовлення егіди. В Афінах існував рід Паллантидів (скоріше всього тут простежується зв'язок з Паллантом), яких знищив Тесей. Коза, напевне, була їх тотемним символом.
З Амалфеєю пов'язаний міф про "ріг достатку” – як вважають це був саме її ріг.
Епітет "Козяча” мала Афродіта. Це пов’язано з тим, що Тесей приносив їй жертви і коза, яку він зарізав, під час передсмертних судом перетворилася на цапа. Він розцінив це як велике диво, яке продемонструвала йому богиня.
В Спарті Геру називали "Та, яка поїдає кіз”. Міографи (зокрема, Павсаній) пояснюють це тим, що Геракл побудував їй святилище в Спарті і приніс їй в жертву кіз, тому що не мав інших жертовних тварин. Таким чином спартанці єдиними з греків почали приносити кіз в жертву Гері. Також в Спарті кіз приносили в жертву Артеміді перед боєм, як богині війни.
Богом з козячими копитами зображували Пана, а серед можливих його матерів називають Амалфею. Саме Пану, а також Діонісу часто приносили в жертву цапів.
Окрім Зевса кози виступають годувальницями ще двох міфологічних персонажів – Асклепія і Егісфа.
Асклепія коза вигодувала на горі Тіфіон і стала його прийомною матір’ю. Скоріше всього, в цьому вигляді виступає коза-Афіна. Коза вигодувала сина Фієста Егісфа (його ім’я означає "Козяча сила” або "Перебуваю під козою”), який також був залишений на горі.
Як напівцапів також часто зображували кентаврів. Ім’я Химарр ("коза”) мав голова ватаги карійських піратів, яких знищив Беллерофонт.
За однією з версій міфу святилище на острові Делос було зведене Аполлоном з козячих рогів.
Міфи намагаються пояснити деякі географічні назви та імена, які пов’язані з культом кози. Є дані, що Егіда – тобто коза-богиня, яку, вірогідно, вшановували лівіо-фракійці, дала назву Егейському морю а саме ім’я афінського героя Егея пов’язують з козячим культом, який скоріше всього існував в Афінах.
Поблизу Фесаліди в Лікії існувала гора Химера ("Козяча гора”) – це був діючий вулкан, назва якого пов’язана з вогняним диханням Химери. Назва, скоріше всього, пояснюється тим, що Химера мала тулуб кози, а згідно з Гесіодом однією з трьох її голів була козяча. Сама Химера була символом три сезонного року, а саме коза символізувала середню частину року – літо.
Згідно з міфом син Темена Архелай, попереджений оракулом, уник смертної пастки, йдучи слідом за козою. На місці, куди привела його дорога, він заснував місто і назвав його Ега, тобто "Коза”.
Доповнення.
Географічні назви, пов’язані з культом кози :
1. Егейське море.
2. Острів Егіна.
3. Місто Ега.
4. Гора Химера.
5. "Козячий пагорб” – епітет гори Іда.
Імена, пов’язані з культом кози :
1. Егей.
2. Химера.
3. Егісф.
4. Химарр.
Римська міфологія.
В римській міфології покровителем кіз вважався бог Палес.
Римський бог підземного світу Вейовіс зображувався разом з козою (зокрема, така статуя містилася в храмі бога, заснованому Ромулом в Римі).
Бог землеробства, лісів та дикої природи Сільван за однією з версій вважався сином раба і кози. Можливо, цим пояснюється те, що в скульптурі він часто зображувався разом з козою.
Козел приносився в жертву богу тварин, полів і пасовиськ Фавну під час присвяченого йому свята луперкалій (15 лютого). Після жертвоприношення спеціальні жерці-луперки здійснювали ритуальний забіг навколо пагорба Палатину. При цьому з одягу вони мали лише козячі шкури на стегнах і мали в руках ремені зі шкіри жертовної тварини. Ними вони шмагали жінок, які зустрічалися їм на шляху, що мало зробити їх плодючими.
В козиній шкурі і на бойовій колісниці зображувалася одна з іпостасей римської жіночої богині Юнони войовнича Популона (або Курітіс). Коза як одна з найбільш плодючих тварин була присвячена Юноні, що вважалася богинею родючості.
Європейська міфологія.
Згідно з уявленнями різних європейських народів гноми іноді наділялися козлиними ногами.
Скандинавська міфологія.
Скандинавський бог грому і родючості Тор часто зображувався (особливо у малюнках на скелях, виявлених в Південні Скандинавії) з істотою, яка за своїм зовнішнім виглядом нагадувала козла. До того ж він їздив в повозці, запряженій козлами. Його підручними були козли Тангніостр і Танріснір, імена яких вказують на скрегіт зубів, що асоціювалося з грозою. Козли для Тора слугували і невичерпним джерелом їжі – зупиняючись на нічліг він жарив їх м'ясо, а залишені кості потім оживляв. Коли Тьяльві, у якого Тор був у гостях, порушив заборону і почав гризти кості, то один з козлів потім почав шкутильгати. ("Молодша Едда”). Козли, напевне, мають відношення до культу Тора, тому що у індоєвропейців були символом родючості.
Іудейська міфологія.
У іудеїв існував "день спокути” (Йом-кіппур) під час якого здійснювався ритуал коли гріхи усього народу перекладалися на двох цапів, один з яких приносився в жертву богу Яхве, а інший (його при цьому називали "козлом відпущення”) – демону на ім`я Азазель. (Цей ритуал згадується в Біблії – "Книга Левит” 16,8).
У своїх апокаліптичних видіннях єврейський пророк і праведник Даниїл зокрема побачив козла з рогом між очами, який розтоптав овна. Гавриїл пояснив, що козел символізував собою царя Греції, який подолав овна, тобто перського і мідійського царів ("Книга прорка Даниїла”, 8).
Мати легендарного родоначальника "12-ти колін Ізраїлевих” Іакова обложила його руки та шию шкурами козлят, щоб його батько не дізнався, що він видає себе за свого старшого брата Ісава (тому що Ісав був кошлатим, а Іаков ні)("Буття” 26, 8-16).
Західносемітська міфологія.
З козеням на руках часто зображувався бог сонця в міфології західних семітських народів Малакбел.
Аккадська міфологія.
Козячу голову мала аккадська богиня підземного світу Мамету, яка була однією з дружин підземного бога Нергала.
Стоячи на священному п’єдесталі, встановленому на істоті яка поєднувала в собі риси цапа і риби, зображувався аккадський бог мудрості і покровитель переписувачів Набу.
Ведійська і індуїстська міфологія.
У Ведійській міфології є декілька божеств пов’язаних з козлиною символікою. Козел, який блискавично скаче серед скель є зооморфним образом блискавки і тому пов'язаний з культом бога блискавки Індри. Козел є священною твариною божества неба і океанської води Аджи Екапада (його ім`я означає "одноногий козел”) і Пушана. До колісниці Пушана були запряжені козли.
Бог-творець Праджапаті перетворюється на козла, закохавшись в свою доньку Рохіні, і в такому образі вступає з нею в кровозмісний зв'язок.
Боги приставляють козлину голову одному з групи божеств Адітьїв – Дакші. Голову йому зніс бог Рудра (Шива), ображений за те, що його не запросили на загальну церемонію жертвоприношення усіх індійських богів.
Колісниця, запряжена козлами, була одними з атрибутів індійського бога Пушана, пов’язаного з сонцем і родючістю. Козли, напевне, вважалися священними тваринами цього божества.
Згідно з уявленнями курувіккаранів (касти птахоловів і жебраків в Південній Індії) жрець має випити козячої крові, щоб до нього "зійшла” богиня Калі, що дає йому дар пророкування.
Міфологія племені гаро (Ассам – Індія).
У племені гаро існувала практика під час посух приносити в жертву чорних кіз (чорний колір – колір хмар) на вершині дуже високої гори.
Іранська міфологія.
В ході низки перевтілень, зафіксованих в збірці "Яшт” (XIV), на козла перетворюється бог війни і перемоги в іранській міфології Веретрагн.
Згідно з іранською зороастрійською міфологією козиняче молоко стало першою їжею, яку вживала перша пара людей у світі Мартйа і Мартйанаг. До цього вони харчувалися лише водою і перейшли на молоко, будучи розбещені злим духом. Також козиняче молоко застосовувалося для приготування ритуального напою за допомогою якого вшановувався "бог усіх тварин" Гошурван.
Гірський козел вважався створінням верховного бога Ормазда і мав протистояти зміям та знищувати їх як шкідливих тварин.
Скандинавська міфологія.
Згідно з міфологічними уявленнями скандинавських народів загиблі в боях воїни, які потрапляли в священне місце Вальхаллу, тут харчувалося "медовим молоком” кози Хейдрун, яке ніколи не закінчувалося. Також вона, стоячи на даху Вальхалли, разом з оленем Ейктюрміром їла листя світового дерева Іггдрасіля.
Бог Локі розсмішив доньку велетня Тьяцці Скаді (вона намагалася помститися за свого батька, вбитого богами-асами, і однією з умов примирення висунула те, щоб її розсмішили) прив’язавши бороду козла до своїх статевих органів ("Молодша Едда”).
Слов’янська міфологія.
У різних слов’янських народів чорний цап приносився в жертву водяникам (вони завжди асоціювалися з чорним кольором). Слов’яни вірили, що водяника можна вмилостивити лише шерстю чорного козла. Також було поширеним вірування в те, що злий домовий може мучити усіх тварин окрім козла.
Згідно зі слов’янським звичаєм на новий рік до будинку мали ввести козу або іншу домашню тварину, яка ототожнювалася з таким персонажем як полазнік (існують різні варіанти його імені). Це мало принести щастя і родючість.
Південнослов’янська міфологія.
Згідно з уявленнями південнослов’янських народів козинячі ноги мали жіночі духи Віли.
(Один з варіантів).
Під час весняних карнавальних обрядів божество Кукер, яке вважалося втіленням родючості, зображував чоловік, якого часто вдягали в особливий одяг, виготовлений з козячої шкури.
Балтійська міфологія.
Козел вважався священною твариною бога грому і блискавки в балтійській міфології Перкунаса. За деякими легендами пара (іноді трійка або четвірка) козлів червоної і білої (чорної і білої) масті була запряжена до колісниці, якою Перкунас їздив по небу. Існував спеціальний ритуал вшанування козла ("Судавська книжечка”). Також за віруваннями балтійських народів на козла міг перевтілюватися чорт (він ототожнювався з богом потойбічного світу Велсом), якого прагнув знищити Перкунас.
В литовській і латвійській міфології на цапі їздила відьма Рагана. Сама вона також могла поставати в образі кози.
Пастухи балтійських народів приносили в жертву богу Гоніглісу тестікули (яєчка) цапів та інших тварин, спалюючи їх на великих каменях. При цьому у божества прохали вберегти худобу від диких тварин.
Литовська міфологія.
В народній литовській міфології існувало уявлення, що ворожбити (бутінінки) могли перетворювати людей на кіз, особливо, чомусь, під час весіль.
Козли приносилися в жертву головному литовському богу Перкунасу. Здійснював ритуал жертвоприношення жрець Кривайтіс.
Угорська міфологія.
Згідно з народними віруваннями угорців відома відьма Босокань мала здатність з`являтися в образі кози.
Міфологія народів Кавказу (аварців, цахурів, даргінців і лакців).
Покровителем диких кіз та інших лісових тварин вважався Абдал, який доглядав їх і намагався зберегти від людини.
Грузинська міфологія.
Грузини уявляли собі в образі козла божество родючості Беріку. Під час присвяченого йому весіннього свята відродження природи (Берікаоба) люди вдягали козині шкури та рога.
Абхазька міфологія.
В абхазькій міфології праматір’ю кіз вважалася богиня Джабран (її ім`я означає "мати батька кіз”).
Абхази приносили цапів в жертву своєму богу родючості Айтару, який також вважався покровителем домашніх тварин.
Осетинська міфологія.
Покровителем кіз та іншої дрібної рогатої худоби в осетинській міфології вважався бог Фалвара.
Володарем диких кіз вважався бог Афсаті, який випасав їх разом з іншими благородними дикими тваринами. Він мав подушки з козиного пуху. Осетини вірили, що тільки з його дозволу можна вполювати в лісі якусь тварину.
Кіз в певно визначений день приносили в жертву покровителю домашнього вогнища Бинати хіцау. Восени осетини приносили козлів в жертву володарю вовків Тутиру. Якщо ж цей звичай порушувався, то він міг наслати вовків на їх стада і знищити.
Міфологія лезгин.
В образі козла за народними уявленнями лезгин мав здатність втілюватися Квал (або Кварц) – жіночий злий дух, який міг задушити людину уві сні.
Інгуська міфологія.
В образі білого козла постає бог вітру в інгуській міфології Єрд. Цей же образ має бог дощу Муста-Гударг. З ним був пов'язаний магічний ритуал викликання дощу, який практикувався інгушами. Під час нього одного з юнаків вдягали в козлину шкуру і на чолі процесії він обходив усе село. Люди обливали його водою і дарували різні ласощі учасникам процесії.
Адигейська міфологія.
Покровителем кіз у адигів вважалося божество Пшишан.
Бог зла в адигській міфології Пако мав епітет "Козлина борода”.
Білих кіз приносили в жертву богу душі Псатхі.
Вірменська міфологія.
Згідно з міфологічними уявленнями вірменів ноги подібні до козлячих мали злі духи Чарки.
Калмицька міфологія.
В калмицькій міфології з козлиними ногами або бородою уявляли злих духів (демонів) Шулми.
Турецька міфологія.
Згідно з народними уявленнями в образі козляти могли поставати злі демони оджу (або мекіри), які вночі лякали людей.
Міфологія народів Середньої Азії (таджиків, узбеків, киргизів і каракалпаків).
У декількох народів Середньої Азії в образі козла постає злий дух Аджина. Згідно з народними віруваннями в такому вигляді він блукав подалі від людського житла.
Таджицька міфологія.
В таджицькій міфології гірські кози особливо пов’язані з культом жіночих духів Парі. Жителі одного з селищ Бартанга (Памір) навіть вважали себе нащадками мисливця Байга і одного з духів Парі, яка розводила гірських кіз.
Киргизька міфологія.
У киргизів покровителем розведення кіз було божество Чекчек-ата.
Міфологія туркменів, кумиків, аварців, і лезгинів.
Коза присутня в обряді викликання дощу у деяких народів Середньої Азії і Кавказу. Під час цього обряду туркмени прив’язували козу на бугрі і її голодне мекання вважали закликом до "хазяїна” дощу Буркут-баби. У Кумиків, аварців та лезгинів такого божества не було але існував подібний обряд.
Міфологія народів Центральної Азії.
У деяких народів Центральної Азії покровителями стад кіз виступають духи, яких називали Тенгрі.
Міфологія монгольських народів.
Козел грав особливу роль в культі монгольського бога вогню Отхан-Галахана, який уособлював собою родючість. Гірський козел згадувався в міфі про народження бога а кастрований козел був його їздовою твариною.
В монгольській міфології особливий страх перед козлами мали злі відьми Шулмаси.
Міфологія населення острова Сіау (Південно-Східна Азія).
Населення острова Сіау приносило кіз в жертву лісним духам, які, за їх віруваннями, обирали в якості житла великі дерева.
Міфологія народу еде (Індонезійська група).
Бог веселки у народу еде у В’єтнамі уявлявся у вигляді цапа з довгим язиком, який випиває воду з усіх джерел та річок і викликає посуху.
Міфологія тораджів (острів Сулавесі).
Перед вселенням до новозбудованого дерев’яного будинку тораджі заколюють козу або іншу жертовну тварину і їх кров`ю обмазують усю споруду. Вони вважають це за необхідне, щоб вмилостивити духа дерева, який, на їх думку, може продовжувати жити навіть у дошках, з яких споруджено будинок.
Міфологія племен латука, барі, палуба і локойя (Верхній Ніл).
Нутрощі кіз використовувалися племенами Верхнього Нілу в магічному ритуалі викликання дощу. Для цього чаклун наливав воду у заглиблення в так званому "дощовому камені” і занурював туди нутрощі. Після цього вода розбризкувалася у повітря і мав піти дощ.
Міфологія аканті (Західна Африка).
Коза була священною твариною богині родючості у ашанті Асасе Афуа.
Міфологія народу хадзапі (Танзанія).
За уявленнями народу хадзапі розводити кіз племена ісанзу, ірамба і мангаті навчив герой-деміург Ішоко.
Міфологія ганда (Центральна Африка).
Згідно з міфами народу ганда розводити кіз людей навчив першопредок Кінту, який разом з іншою домашньою худобою взяв їх з неба на землю.
Міфологія басога (Центральна Африка).
У народу басога кози приносилися в жертву духам дерев, перед тим, як зрубати їх. Вони вважали, що таким чином можна уникнути гніву з боку цього духа і задобрити його.
|