ВОВК
Грецька міфологія.
Згідно з скандинавськими міфологічними уявленнями ("Молодша Едда”) перед загибеллю світу місяць проковтне вовк.
У греків навіть сліди вовка наділялися магічними властивостями – вони вірили, що в разі, якщо кінь наступить на його сліди, то вже ніколи не буде іржати.
Римська міфологія.
Вовк вважався присвяченим богу Марсу і іноді зображувався у вигляді хтонічної триголової істоти. Разом з іншими його священними тваринами він мав вести юнаків, присвячених богу, народжених навесні, і вказувати їм місця для поселень.
Згідно з припущеннями міфографів існував бог Луперк, який виступав покровителем вовків, а потім злився з богом тварин, лісів і полів Фавном. Саме йому і було присвячене свято луперкалій (15 лютого), назва якого походить від слова lupus – "вовк”. Це свято було покликане відвернути небезпеку для стад худоби, яка існувала з боку вовків.
Вовк напевне вважався тотемним предком італійського племені луканів. Назва племені явно походить від слова lycos – "вовк”.
Християнська міфологія.
В християнській міфології в образі вовків часто уявляли бісів.
Єгипетська міфологія.
В єгипетській міфології в образі вовка вшановувався бог-провідник і розвідник Упуат. Його також часто ототожнювали з богом-шакалом Анубісом.
Скандинавська міфологія.
Одним з найбільш відомих скандинавських міфічних персонажів був гігантський вовк Фенрір, якого народила жінка-велетень Ангрбода від бога Локі. Спочатку боги тримали його у себе, хоча усі пророцтва говорили про те, що він народжений їм на загибель. Тільки бог Тюр наважувався його кормити. На нього декілька разів надівали ланцюги, але він їх з легкістю розривав. Лише карликам, на прохання богів, вдалося виготовити з незвичних матеріалів найміцніший ланцюг Глейпнір, яким і вдалося прикувати вовка. При цьому він відкусив праву руку Тюру, який сам положив її йому в пащу, щоб продемонструвати, що боги не хочуть завдати йому шкоди. Перед кінцем світу Фенрір все ж таки вирвався з пут і вступив в останню битву велетнів і хтонічних чудовиськ з богами. Під час битви він вбив бога Одіна, а його син розірвав Фенріру пащу (або за іншим варіантом – простромив йому серце мечем).
Згідно з "Старшою” та "Молодшою Еддами” під час загибелі богів та усього світу один вовк (вірогідно Фенрір) проковтнув сонце, а другий викрав місяць. В цей же час вовки-велетні переслідували божество-персоніфікацію сонця Соль, яка їхала по небу в колісниці і один з них проковтнув її.
На вовка перетворився син бога Локі Нарві, після того, як боги-аси спіймали його батька і піддали різним покаранням.
Два вовки, яких звали Гері ("Жадібний”) та Фрекі ("Ненажерливий”) служили у вальхаллі верховному скандинавському богу Одіну. За це він кормив їх м’ясом. Вовків також приносили Одіну в жертву.
Германська міфологія.
В нижчій германській міфології існував персонаж на ім`я Вервольф (werwolf – "людина-вовк”). Згідно з народними віруваннями, які були поширені в середні віки, це була людина-перевертень, яка вночі перетворювалася на вовка і нападала на людей та домашніх тварин. Вдень він нібито знімав вовчу шкуру. В християнських уявленнях Вервольф модифікувався і почав називатися слугою Диявола, який очолює цілі зграї подібних перевертнів.
Слов’янська міфологія.
В слов’янській міфології людьми, які мали здатність перетворюватися на вовків, були вовкодлаки. За народними віруваннями чаклуни могли перетворити на вовків цілі весільні процесії. Головною ознакою вовкодлака (у південних слов’ян) є помітна від народження вовча шерсть на голові. Вважалося, що вовкодлак ставав упирем і тому після смерті рот йому затискали монетою. У різних слов’янських народів здатністю перетворюватися на вовків наділялися епічні герої – давньоруський Всеслав (князь Полоцький, ХІ ст.), сербський Змій Вогняний вовк і т. д. Це свідчить про існування загальнослов’янського героя-вовка. Загальним для слов’ян також було уявлення про те, що вовки з’їдали сонце або місяць під час затемнень.
Східнослов’янська міфологія.
Зв'язок з вовками в міфології східних слов’ян мав злий дух лісовик. Це може об’єднувати його з Святим Георгієм (словян. християнська міфологія).
Південнослов’янська міфологія.
Герой південнослов’янської міфології Сава за народними віруваннями мав здатність перетворювати собак на вовків.
Слов’янська християнська міфологія.
Після прийняття християнства в народних віруваннях Святий Георгій вважався повелителем вовків, яких іноді називали його "псами”. Також вовчим пастирем в російських духовних віршах і переказах вважався Єгорій.
Етруська міфологія.
Вовчий скальп був атрибутом етруського бога – володаря підземного царства Аіта. Він зображувався з цим скальпом на голові.
Китайська міфологія.
В китайській хроніці VII ст. оповідається про предків тюрків, які були знищені, окрім одного хлопчика, що врятувався завдяки вовчиця, яка вигодувала його своїм молоком. Пізніше вона стала його дружиною і народила йому 10 синів.
За даними китайських міфів вовчу шию мав чудесний звір-єдиноріг Цилінь.
Китайська даоська міфологія.
За даними трактату "Бао Пу-цзи”, який належить китайському даоському філософу Ге Хуну (ІV ст.), вовки, які прожили 500 років стають перевертнями (цзин) і набирають людського вигляду.
Литовська міфологія.
В литовській міфології популярним персонажем були вовки-перевертні вілктакі, яких по різному називали в деяких районах Литви (литовське vilk – "вовк”, viltakas – той, хто біжить вовком, vilkalatas – "з вовчою шерстю”). Згідно з народними віруваннями на вовків людей могли перетворювати ворожбити і чаклуни буртінінкі, або ж деякі люди мали здатність здійснювати це самостійно. Перевертні мали вигляд вовків, але зуби у них залишалися як у людей. Між цими категоріями вілктаків існувала різниця – зачаровані буртінінками часто виступали мирними істотами, які лише були змушені вести звірячій спосіб життя, а ті, хто міг самостійно перевтілюватися на вовків були особливо небезпечні для людей і завдавали їм навмисної шкоди.
Згідно з легендою коли князь Гедимін заснув на Турї`й горі над річкою Вільнею то йому наснився сон, в якому на Кривій горі стояв залізний вовк і ревів як сто вовків. Верховний жрець Ліздейка пояснив йому сон таким чином : "волкъ железный знаменует город столечный тут будет, а што в нем оунутри ревет то слава его будет слынути на вес свът” ("Полное собрание русских летописей”, т. ХVII, 261-262). Таким чином саме тут виникло місто Вільнюс.
Естонська міфологія.
Згідно з народними віруваннями естонців у вовків могли перевтілюватися духи лісу Метсавайми.
Грузинська міфологія.
Повелителем вовків у грузин вважався Мамбері. Вони вірили, що коли він був задоволений людьми, то зв’язував пащі вовків, а коли гнівався на них то напускав їх на худобу.
В грузинській міфології вовки (за іншим варіантом – собаки) вважалися вірними помічниками верховного бога неба Гмерті. Він надсилав їх, коли було треба допомогти людям або покарати їх за якісь провини.
Грузини вірили, що вовків як засіб для пересування часто використовували відьми, яких називали Кудіані.
Абхазька міфологія.
Згідно з народними віруваннями абхазів майже в кожному селі існують оборотні агизмали, яки можуть пересуватися верхи на вовках та інших тваринах і завдавати різної шкоди людям та домашнім тваринам.
Осетинська міфологія.
В осетинській міфології володарем та пастухом вовків вважався Тутир. Люди закликали його на допомогу, щоб відлякати вовків від своїх стад худоби і вірили, що він надає вовкам такі якості як хоробрість і боягузтво. Коли Тутир гнівався на вовків, то затикав їх горлянки камінням, щоб заморити їх голодом, а деяких міг віддати і до рук людей. Якщо люди не приносили жертв, то Тутир міг наказати вовкам знищити їх стада або ж і самих порушників звичаю.
В колоді, наповненій вовчим молоко, було загартоване тіло осетинського нартського героя Сослана, перед тим розігріте на дубовому вугіллі ковалем Курдалагоном. В результаті його тіло перетворилося на чистий булат, окрім колін, які не помістилися до колоди і стали його вразливим місцем.
Нартський герой Сауайя був вигодуваний вовчим молоком.
Ім’я родоначальника осетинських нартів Уархага в перекладі з староосетинської мови означає "вовк”. Це може вказувати на те, що вовк був їх тотемним предком.
Міфологія сванів.
У сванів вовча зграя часто ототожнювалася з єдиною і сильною військовою дружиною.
Вірменська міфологія.
Хазяїном вовків у вірменській міфології вважався Саркіс, який ототожнюється з однойменним християнським святим. Для того, щоб зберегти себе від нападу вовків люди зверталися до нього з молитвами.
У народній вірменській міфології в образі вовків могли поставати горнапштікнери – духи померлих іновірців, самовбивць та злодіїв. Вночі вони виходили зі своїх могил і лякали людей.
Перевтілюватися у вовків мали здатність мардагайли. За народними віруваннями це були в основному жінки, яких за щось хотіло покарати божество. Воно змушувало жінок скуштувати призначену для мардагайлів їжу і після цього з неба падала вовча шкура і жінка ставала вовком. Вона починала бродити ночами з іншими вовками, їсти трупів, викрадати дітей. Вдень вона скидала з себе вовчу шкуру і ставала людиною. Через 7 років вовча шкура поверталася на небо і мардагайл знову ставав звичайною жінкою.
Іранська міфологія.
Згідно з іранською легендою вовчиця вигодувала своїм молоком майбутнього персидського царя Кіра.
Герой іранської міфології Ісфандіяр, ведучи боротьбу проти царя хіонітів Арджаспа, здійснює різні подвиги, серед яких було і вбивство двох рогатих вовків, яких він зустрів по дорозі до Мідяного замку, в якому сховався Арджасп.
Взагалі іранські зороастрійці вважали вовка шкідливою твариною, яку з свого тіла створив бог зла Ахріман і тому його знищення було майже священним обов`язком кожної людини.
Міфологія тюркських народів.
В період середньовіччя вовк вважався священною твариною у багатьох тюркських народів, зокрема орхонських тюрків, огузів, уйгурів та усунів. Це вказує на те, що вовк вважався їх тотемним предком.
Міфологія монгольських народів.
Вовк був одним з найбільш стародавніх тотемних тварин декількох монголомовних племен Центральної Азії (зокрема, сяньбі і кіданєй) і користувався у них великою пошаною. Це знайшло своє відображення в імені першопредка монгольських народів Борте-Чіно, що означає "сивий вовк”. Разом зі своєю дружиною Хо Марал він переплив море Тенгіз і став жити поблизу джерела річки Онон.
В шаманській міфології монгольських народів померлих предків та їх духів Онгонів часто уявлялися в образі вовків.
Міфологія огузів.
Згідно з описом "Огуз-наме” (ХV ст.) предок огузів та культурний герой Огуз-хан мав "поперек подібний до вовчого”. Можливо, це мало підкреслити його особливу силу. Помічником героя був сивий вовк, який вказував дорогу війську і приносив перемогу Огуз-хану над його ворогами. Він до того ж вмів розмовляти людською мовою.
Тунгусо-манчжурська міфологія.
Згідно з віруваннями нанайців предки шаманів аями часто з`являлися їм у вісні в образі вовків.
Карело-фінська міфологія.
На вовків перетворив домашню худобу своїх ворогів герой-месник карело-фінської міфології Куллерво. Він помстився їм за знищення усього його роду.
Згідно з рунами присвяченими подорожам карело-фінського героя Леммінкяйнена вовки охороняли ворожу країну Пяйвьолу, до якої він прагнув потрапити. Він пригнав для них отару овець і зміг відволікти їх увагу, таким чином проникнувши до країни.
Саамська міфологія.
Згідно з саамськими міфами вовків створив бог Каврай для того, щоб зменшити поголів’я оленів, які під покровительством богині Разіайке так розмножились, що їм не вистачало трави і вони почали гинути. Також вовки очистили землю від падла.
Кетська міфологія (Сибір).
Згідно з кетською міфологією вовка, який вважався шкідливою твариною, створило божество Дотет, яке втілювало в собі негативний початок.
Міфологія камчадалів і коряків.
У камчадалів і коряків існувало так зване "вовче свято”, яке було пов’язане з полюванням на вовків. В його ході здійснювалися різні ритуали, які мали зв'язок з міфами про вовків.
Міфологія ірокезів і гуронів.
В міфах ірокезів і гуронів вовк був створений культурним героєм (одним з близнюків) Тавіскароном, і належав до шкідливих тварин.
Міфологія алгонкінів.
В міфах алгонкінів вовк має зв'язок з "нижнім світом” – він провалюється в нього або ж тоне, а після воскресіння стає хазяїном царства мертвих.
Міфологія тлінкітів.
Вовк вважався тотемною твариною роду кагвантанів з індіанського племені тлінкітів. Це пояснює легенда, згідно з якою один з предків роду зустрів вовка, який став його товаришем.
Міфологія нутка.
Згідно з легендою індіанського племені нутка вовки вкрали сина їх вождя, що пояснює те, що вовк став тотемом їх племені.
|
