Спочатку дика груша була священним деревом стародавньої грецької богині Місяця. Це пов`язано з її яскраво білим цвітом, який можно асоціювати з світлом Місяця. Пізніше груша (apidio) стала вважатися священним деревом богині Гери, як верховної богині Пелопоннесу. У звязку з цим цей півострів іноді називали Апієем тобто "Грушевим".Найбільш стародавнє зображення Гери в її храмі в Мікенах було зроблене саме з грушевої деревини. За даними Плутарха ("Грецькі питання", 51) та Еліана ("Пістряві історії", ІІІ 39) грушу особливо вшановували в містах Аргос і Тірінф.
Саме на грушу залізли Діоскури, щоб продемонструвати, що вони справжні герої. На цьому дереві знаходився щит неперможного мессенського воєначальника Арістомена. Як вважають саме це дозволило спартанцям отримати перемогу над мессенцями.
Китайська міфологія. В китайській міфології схожим на дику грушу вважалося священне дерево шатан, яке росло на священній горі Куньлунь. Воно мало плоди, схожі на сливу, скуштувавши які людина отримувала здатність не тонути. Черкеська міфологія. У черкесів грушеве дерево вважалося покровителем домашньої худоби. Вони зрізали у лісі молоду грушу, очищували її від гілок і поклонялися як божеству. Такий древесний фетиш у своєму будинку мала кожна родина. Під час спеціального осіннього свята дерево урочисто, у супроводі музики і радісних криків, вносили у дім. При цьому усі поздоровляли його з успішним прибуттям. Потім грушу прикрашали свічками, а на верхівку прикріплювали головку сиру. Навколо священного дерева влаштовувався бенкет з піснями. На завершення груші бажали спокійної ночі і виносили у двір, де в спеціальному місці поблизу стіни однієї з будівель вона мала зберігатися до наступного свята.