Неділя
24.09.2017
00:54
Форма входу
Категорії розділу
Антилопа [1]
Бабак [1]
Бабуїн [1]
Бандікут [1]
Баран і вівця [1]
Барс [1]
Бик [2]
Білка [1]
Борсук [1]
Броненосець [1]
Буйвол [1]
Ведмідь [1]
Вепр [1]
Верблюд [1]
Віл [1]
Вовк [1]
Газель [1]
Гієна [1]
Гірський баран [1]
Горностай [1]
Дикий кіт [1]
Дикобраз [1]
Заєць [1]
Іхневмон [1]
Їжак [1]
Кенгуру [1]
Кінь [2]
Кіт [1]
Коза і цап [1]
Козуля [1]
Койот [1]
Корова [1]
Кріт [1]
Кролик [1]
Куниця [1]
Лама [1]
Лань [1]
Ласка [1]
Лев [1]
Леопард [1]
Летюча миша [1]
Лисиця [1]
Лось [1]
Мавпа [1]
Мамонт [1]
Марал [1]
Миша [1]
Морська свинка [1]
Мул [1]
Носоріг [1]
Окапі [1]
Олень [1]
Опосум [1]
Осел [1]
Павіан [1]
Пантера [1]
Пацюк [1]
Пума [1]
Рись [1]
Свиня і кабан [1]
Слон [1]
Собака [1]
Соболь [1]
Тапір [1]
Тигр [1]
Тур [1]
Тхір [1]
Хом`як [1]
Шакал [1]
Шимпанзе [1]
Ягуар [1]
Як [1]
Пошук
Друзі сайту
Сайт по історії тероризму - terworld.narod.ru
Статистика

Онлайн всього: 1
Гостей: 1
Користувачів: 0

Міфологія - дивовижний світ

Каталог статей

Головна » Статті » Тваринний світ » Кінь

Частина ІІ

Бурятська міфологія.

В бурятській міфології покровителем коней вважався Солбон, якого також вважали духом-хазяїном планети Венера. Він уявлявся вершником з арканом у руці і власником табуну небесних коней. Буряти присвячували Солбону чубарого або буланого коня. В бурятському епосу Гесер називає Солбона "Коня мого створившим”.
В бурятських міфах упряж для коней вперше почав використовувати культурний герой Есеге Малан-тенгрі.
Згідно з віруваннями бурят на чорних візках, запряжених вороними кіньми їздили "холодні” східні хани – духи східних гір Едзети.
Ім’я бурятського божества-хазяїна річки Іркут Емнек Саган-нойона означає "Кінь білий господар”.
Буряти вірили, що викрадати у людей коней можуть духи людей, які померли насильницькою смертю (бохолдоі). Щоб цього не трапилося їх треба було чимось пригощати під час релігійних обрядів.

Дунганська міфологія.

Чудовиська мингузи в міфології дунган мали 7 голів, однією з яких була кінська і до того ж вогнедишна.

Хетська міфологія.

Згідно з уявленнями стародавніх хетів бог сонця Істанус виїздив на небо на колісниці, запряженій четвіркою коней.
Верхи на коні зображувався один з основних богів хетської міфології Пірва.

Хуррітська міфологія.

В образі вершника на коні зображувалося хуррітське божество-воїн Шавушка.

Іранська міфологія.

Вірним помічником іранського богатиря Рустама був кінь Рахш, який тільки один витримував важкість його руки. Він неодноразово виручав свого хазяїна – одного разу (в согдійському тексті про Рустама V ст.) розбудив його при наближенні ворогів а під час походу Рустама в Мазендеран вбив лева ("Шахнаме”).
В образі коней в іранській міфології ("Авеста”, "Яшт”, VIII) постають бог дощу Тіштрійа ("білий кінь”) і демон посухи Апаоша ("чорний кінь, лисий з лисими вухами, лисим хвостом, з лисою шиєю, худий, вражаючий бридкістю”). Між ними розгортається жорстка боротьба, що можна вважати боротьбою між силами добра і зла, в якій сили добра перемагають.
В образі коня в "Яшті” (XIV) постає іранський бог війни і перемоги Веретрагн. Це було одне декількох в низці його перевтілень.
Коні та колісниця були одними з основних атрибутів іранського бога сонця Мітри ("Авеста”, "Яшт”, Х 136).
До культу коня, напевне, має відношення іранський герой Керсаспа (аспа – "кінь”), який вів боротьбу з девами. Він, зокрема, переміг чудовисько Срувар, "коней ковтаюче, людей ковтаюче, повне отрути” ("Ясна” ІХ).
Відомим вершником в іранському епосі був герой Туса ("Ардвісур-яшт” – "Яшт” V).
Ім’я героя іранського епосу Сйаваршана означає "Чорний кінь”.
Жертвоприношення коня було пов’язане з культом священного напою хаоми, який мав галюциногенний ефект.

Кассітська міфологія (Іран).

У кассіттів згідно з даними дослідників (зокрема, К. Балкана) покровителькою конярства була богиня Мірізір.

Іудейська міфологія.

На вогняній колісниці був знесений на небо богом Яхве пророк Ілія – "з’явилася колісниця вогняна і коні вогняні і…понісся Ілія у вихорі на небо” ("4-та Книга Царств” 2, 11-12).

Західносемітська міфологія.

В міфології західносемітських народів богинею-господаркою коней і колісниць вважалася богиня любові і родючості Астарта. Сама вона зображувалася оголеною верхи на коні, з луком в руках.

Єменська міфологія.

Кінь був священною твариною богині сонця Зат-Бадан, яка вшановувалася в державі Саба. Фігурки коней виготовлялися для того, щоб присвятити їх богині.

Південнослов’янська міфологія.

Жіночі духи Віли в міфології південних слов’ян за народними уявленнями мали кінські ноги (один з варіантів).

Угорська міфологія.

Згідно з угорською народною міфологією в образі коня часто поставала відьма Босокань.

Міфологія народів Кавказу, Середньої Азії та Сибіру (татари, казахи, узбеки, алтайці, азербайджанці та ін.).

У віруваннях багатьох народів Кавказу, Середньої Азії та західного Сибіру є досить поширеним зв'язок коней з жіночим злим демоном Албасти (він також відомий під багатьма іншими іменами), який дуже шкодив людям. Згідно з народними уявленнями вона дуже любила коней, доглядала їх, заплітаючи гриви, та їздила верхи ночами.
Кінь також пов'язаний з чоловічим злим духом Гюль-ябані – згідно з народними віруваннями (турків, азербайджанців, киргизів і таджиків) вночі він полюбляв їздити верхи на коні.
Відомий в міфології багатьох народів (грузин, вірмен, азербайджанців, турків, курдів середньо азійських арабів, туркменів, узбеків, казахів, таджиків, каракалпаків) герой-воїн Кер-огли мав крилатого коня Гир-ата (або Кир-ата), який мав багато чарівних надзвичайних якостей. Його виростив для нього його сліпий батько. Популярним є сюжет про викрадення цього коня ворогами Кер-огли та його визволення.

Казахська міфологія.

Покровителем конярства у казахів був бог Жилкишиата.

Туркменська міфологія.

У туркменів покровителем конярства вважався Дюльдюль-ата, який буж обожненим конем мусульманського пророка Алі.

Міфологія киргизів і уйгурів.

В міфології киргизів і уйгурів богом-покровителем коней і конярства вважався Камбар-ата.
Вірним слугою киргизького богатиря Манаса був кінь на ім’я Ак-Кула. За легендою він народився в один день зі своїм хазяїном (Епос "Манас”).

Міфологія казанських татар і башкир.

Згідно з народними віруваннями у казанських татар і башкир на кінський кізяк перетворювалися різні єства, якими пригощали людей духи дію періє, заволікаючи їх до себе. Така метаморфоза відбувалася коли людина під час пригощання вимовляла мусульманську формулу "бісмілла” (арабськ. "в ім`я аллаха”).
Башкири вірили, що дух-покровитель господарства, який мешкає в основному в конюшнях, вночі любив їздити на конях і заплітати їм гриви. Їзда на конях також була улюбленою справою башкирського духу лісу Шурале. Завдавати шкоди кобилам могли демонічні істоти Убирли кеше (душі шаманів) – вночі вони смоктали у них молоко, що викликало хвороби.

Міфологія західносибірських татар.

Згідно з міфологічними уявленнями татар Західного Сибіру дух – хазяїн лісу Піцен відзначався особливою любов’ю до коней. Улюбленим його заняттям було кататися на них, а також путати їм гриву і мазати смолою.

Ойратська міфологія.

В ойратській міфології духом-хазяїном планети Венера вважався Цолвн. З його культом були пов’язані коні і самого його часто називали "Чолкою чубарого коня”.

Алтайська міфологія.

В алтайському епосі кінь одного з героїв, якій знісся на небо, перетворився на "білого Чолмона” – небесне божество, яке вважалося персоніфікацією або духом-хазяїном планети Венера.

Грузинська міфологія.

Покровителем коней у грузин вважався бог землеробства Тедоре. На його честь влаштовувалося весняне свято Тедороба, під час якого пекли обрядові хліби з зображенням коней.
В грузинській міфології існує ціла категорія всемогутніх і швидких коней Раші (тут можливо ім’я походить від легендарного іранського коня Рахша), які допомагають героям. Вони народжуються незвичним шляхом – з м’язів людини, виходять з моря та виростають з землі. Раші поділяються на 3 категорії :
1. Земні – наділені добрими функціями, мають віщій дар і завжди надають допомогу героям.
2. Морські – мають дикий норов і герою вдається вивести їх з пучини за допомогою чарівних вудил або ж земних Раші. Молоко морських коней наділялося цілющими властивостями але дістати його було вкрай важко.
3. Небесні – мають крила і вогняний подих, приручаються важко але завжди вірно служать своїм господарям.

Вірменська міфологія.

Одним з найбільш відомих коней у вірменській міфології був Куркік Джалалі. Він виступає як помічник і радник героїв у епосі "Сасна црер”. Існує багато різних варіантів міфу про походження цього коня. За одним варіантом знайшов його герой-богатир Санасар, для цього спустившись на дно моря (за іншим варіантом він був знайдений на острові), де він стояв у збруї і з мечем-блискавкою. Однак Куркік Джалалі спочатку не захотів служити Санасару і піддав його різним випробуванням : підняв його до самого сонця, намагаючись спалити, але він заховався під черевом коня; далі кінь ринувся у провалля, щоб розчавити героя, але він заліз йому на спину. Побачивши спритність героя кінь почав йому вірно служити. Згідно з іншим варіантом брати-близнюки Санасар і Багдасар знайшли вуздечку, яка лежала під каменем на березі моря. Вони спустили її в море і звідти вийшов Куркік Джалалі. Ще в одному з варіантів епосу коня вивів (з стайні свого діда) син Санасара Мгер Старший, або син Мгера Давід (тільки тепер він вивів його з печери девів). В першу чергу кінь допомагав своїми мудрими порадами Мгеру Старшому і Давіду. Він не тільки закликав їх до боротьби з ворогами але і сам приймав участь в цій боротьбі, використовуючи свої копита як палиці та пускаючи полум’я зі своїх ніздрів. Зрештою, коли Мгер не зміг побороти усю несправедливість у світі і земля відмовилася його на собі тримати він разом з конем відійшов до скелі Агравакар.
Згідно з міфологічними уявленнями вірменів під час грози в хмарах на вогняному коні скакала Цовінар – жіноча персоніфікація блискавки. Вона посилала людям дощ або ж град.
Відомим вершником на швидкому білому коні у вірменській міфології виступає Саркіс, який ототожнювався з однойменним християнським святим.
Згідно з віруваннями вірменів шкоди коням могли завдавати духи бурі та вітру каджі, які також полюбляли їздити на них верхи ночами, коли цього не бачили їх хазяї. Існувало повір’я, що можна спіймати каджі, намазавши смолою спини коней.
Коней приносили в жертву вірменському богу сонця Ареву.

Абхазька міфологія.

Абхази вважали богинею-покровителькою коней Ачишашану.
В абхазькій міфології в якості помічника героїв виступає крилатий кінь Араш. Він має незвичну силу і може пересуватися по землі, небу і навіть під землею.
Чудесним помічником абхазького нартського героя Сасрикви був кінь Бзоу, який народився зі своїм господарем в один день. Першим подвигом Сасрикви якраз і стало приборкання Бзоу. Потім загибель Бзоу багато в чому визначила і загибель його хазяїна.

Осетинська міфологія.

Кінь був показником багатства роду у осетинів. Згідно з міфологією величезні табуни коней мав нартський рід Бората, який відзначався своєю заможністю.
Згідно з осетинською нартською міфологією лоша Арфана, який став "найстаршим серед коней”, народила героїня епосу Дзерасса. Причому зробила вона це вже після своєї смерті в результаті зв’язку з триногим конем, який належав Уастирджи. Таким чином він помстився їй за те, що вона відмовилася стати його дружиною.
Вершником на білому коні зображувався Уастирджі – покровитель чоловіків, воїнів і подорожників.
Покровителем розбійників в осетинській міфології вважався "чорний вершник” Сау Бараджи дзуар. Його уявляли вершником на вороному коні, який їхав попереду крадіїв і розбійників, які йшли "на справу”.

Адигейська міфологія.

Покровителем конярства у адигів вважався бог Пшишан.
Чудесного коня Тхожея, який вмів розмовляти мовою людей, мав адигейський нартський герой Сосруко. Він був вірним помічником і радником героя. Народжений він був у морі кобилою на ім’я Тхож. Тхожей мав лише одне вразливе місце – м’які підошви, які не дозволяли йому довго скакати по дрібному камінню.
Триногого вороного коня мало чудовисько Ємінеж, яке в адигській міфології вважалося втіленням сил зла. Цього коня народила кобила на ім`я Тхож.
Табун чарівних коней, згідно з адигським нартським епосом, мала потворна баба Нашгушидза, яка уособлювала в собі ворожі людині сили. Нартські герої вірили, що в разі, якщо можна буде непомітно торкнутися губами її великих грудей (це схоже на обряд усиновлення), які вона закидала за спину, то вона подарує такій людині одного зі своїх коней. Але вона також буде змушена протягом трьох ночей охороняти її табун.

Чечено-інгуська міфологія.

В образі людини невеликого зросту, який сидить на коні величиною з козлятко, у інгушів уявлявся бог Тамиж-Єрди. Коли він гнівався то його зріст збільшувався в 15 разів, а його кінь ставав вище вежі.
Кобилою був народжений і відданий на виховання бездітній парі людей один з чечено-інгуських героїв Пахтат. Маючи величезну силу він здійснив багато подвигів разом зі своїм братом Махтатом.

Міфологія лезгинів (Дагестан).

В міфах про лезгинського епічного героя Шарвілі в якості його брата виступає кінь.

Міфологія лакців (Дагестан).

В народних віруваннях лакців грім сприймався як гуркіт фаетону та підков коней, на яких по вибоїнам на шляхах їде бог грому і блискавки Асс.

Мордовська міфологія.

На колісниці, запряженій трьома вогняними конями, їздив по небу бог грому в мордовській міфології Пурьгіне-паз.

Чуваська міфологія.

Згідно з народними чуваськими віруваннями дух – господар лісу Арсурі дуже любив їздити верхи на конях і його можна було спіймати, намазавши спину коня смолою. А дух-покровитель дому і сім`ї Херт-Сурт мав улюблених коней на стайнях і заплітав їм косички в гривах.

Міфологія обських угрів.

Згідно з міфологією обських угрів головне божество Мір-сусне-хум щоночі об’їздило землю на крилатому всевидющому коні Товлинг-лув, який мав золоту гриву і срібні копита, і перевіряло чи все в порядку в світі. Також коні приносилися в жертву Мір-сусне-хум.
Кінь був священною твариною однієї з двох фратрій угрів – Мось.

Самодійська міфологія.

В самодійській міфології "небесним вершником” вважався герой Іча. Від його коня були народжені олені з рогами у вигляді шаблі, які були духами-помічниками шаманів.

Кетська міфологія.

Популярний персонаж кетських міфів і казок Каскет мав здатність на різні чарівні перевтілення, в тому числі він поставав в образі коня.

Якутська міфологія.

У якутів існували два божества родючості – Джьосьогьой тойон і Кіенг Кіелі Бали, які відповідали за розмноження коней. З них Джьосьогьой тойон часто зображувався жеребцем, який громогласно іржав. Разом з дружиною він жив на четвертому небі в старинному шестикутному будинку, який був ззовні обшитий білою кінською шкурою.
В образі кобилиці світлої масті уявлялася богиня Іейиехсіт, яка вважалася посередницею між богами і людьми.
В образі величезного чорного жеребця, який з великим галасом пробігав по землі, іноді уявлявся голова злих духів верхнього світу Улу тойон. Одним з його синів був Хара силгилах, ім’я якого означає "Володіючий чорними кіньми”. До того ж сам Улу тойон і його діти володіли цілими табунами коней, причому кожен з них мав коней певної масті. Іноді сини голови духів спускалися на землю на білих або сірих конях для того, щоб вступити у любовний зв'язок з дівчатами.
Кінський волос якути використовували в різних ритуалах, особливо пов’язаних з "господаркою землі” Ан дархан хотун. Навесні під час принесення їй жертв поблизу великого дерева його обвивали мотузкою з кінського волоса. Також кінським волосом якути обв’язували камені, які вони знаходили в нутрощах тварин або риб, і прив’язували їх на палки. Ці камені мали магічне значення і використовувалися в ритуалі заклику вітру.

В`єтська міфологія.

Залізний кінь допоміг епічному герою в`єтських племен Зяунгу дати відсіч військам китайської династії Інь, які прагнули захопити їх землі. На виготовленому для нього залізному коні і в залізних обладунках він вигнав китайців, а потім разом з конем злетів під хмари і зник.

Міфологія лаотянців (тайська група).

Чарівного коня мав міфічний засновник династії правителів Кхун Болом, відправлений на землю верховним богом Тхен Факхином.

Міфологія батаків острова Суматра (Індонезія).

Згідно з міфологією кінь на ім`я Сілінтонг був супутником головного бога з тріади божеств батаків Батара Гуру. Рябий кінь також супроводжував ще одного бога з тріади – Мангалабулана. Білий кінь супроводжував бога-заступника людей Соріпаду.

Міфологія населення Західної Африки.

Мітелки, зроблені з кінських хвостів використовувалися жінками ряду племен Західної Африки під час ритуалу, який на їх думку мав допомогти їх чоловікам на війні. Розмахуючи ними, вони виконували ритуальні танці та співали пісні із закликами до перемоги над ворогами.

Міфологія йоруба.

Власником великої кількості коней вважався бог грому і блискавки, а також полювання і грабунку у йоруба Шанго. Він тримав їх в своєму небесному палаці.








Категорія: Кінь | Додав: terworld (03.08.2009)
Переглядів: 894 | Рейтинг: 5.0/4 |
Всього коментарів: 0
Ім`я *:
Email *:
Код *: