Міфологія східних слов’ян. У російських селян існувала ціла святкова церемонія, пов’язана з березою. В останній четвер перед святом Трійці вони йшли до лісу і зрубували тут молоду березу. Потім її вдягали в жіночий одяг та прикрашали різнобарвними стрічками. З радісними піснями і танцями березу приносили в село і встановлювали в одному з будинків, де вона знаходилася до Трійці, вважаючись бажаним гостем. Нарешті в день Трійці вони кидали дерево у воду разом з одягом та усіма прикрасами. Вкидання берези у води, напевне, мало відношення до магічного ритуалу викликання дощу. Міфологія південних слов’ян. У слов’ян Карінтії зберігався звичай з ніг до голови прикрашати березовими гілками юнака, яки символізував собою Зеленого Георгія. Ця церемонія влаштовувалася під час свята на честь Святого Георгія (23 квітня). Скандинавська міфологія. У шведів до ХХ ст. зберігся звичай напередодні свята весни 1 травня або влітку влаштовувати ходу зі свіжими березовими гілками, в якій приймали участь в основному молоді хлопці. Вони заходили в будинки і бажали людям хорошої погоди, врожаю та щастя. Отримуючи за це подарунки вони прикріплювали гілки над дверима будинків. Це означало, що його тепер обов’язково чекає втілення в життя названих побажань. Германська міфологія. В багатьох районах Німеччини існував звичай прикрашати березовими гілками вулиці міст і селищ під час ходи, яка влаштовувалася на свято весни 1 травня. В цей час процесія носила вулицями загорнутого в солому юнака, який був персоніфікацією “Травня”. Литовська міфологія. В литовській міфології згідно з даними Ласицького існував “бог берези”, якого звали Бірзуліс. У литовських селян існував звичай на свято весни 1 травня прикрашати березовими гілками найкрасивішу дівчину села. Вона мала символізувати собою життєдайну весну, яка оновлює природу. Корейська міфологія. В корейських міфах згадується “священне дерево Тан”, під яким знаходився жертовник духам. Згідно з однією версією його назва означає “чорна береза” і з ним пов’язують легендарного засновника корейської держави Стародавній Чосон Тангуна, якого називали “Хазяїном дерева Тан”. Карело-фінська міфологія. Герой карело-фінського епосу Леммінкяйнен перетворився на березову гілку для того, щоб обдурити вогняного орла. Він сидів на вогняній березі і намагався завадити йому пройти до ворожої країни Пяйвьоли. Ойрат-калмицька міфологія. Згідно з версією міфу під березою народився герой Чорос, який вважається предком дербетських і джунгарських князівських родів. Лежачи під деревом він харчувався соком, який стікав йому до рота. Удмуртська міфологія. У удмуртів береза вважалася священним деревом, до якого вони зверталися, прохаючи бога-правителя Всесвіту Килдисіна повернутися з неба на землю. На прохання з’явитися людям хоча б в якомусь вигляді бог прийняв образ червоної білки, яка сиділа на вершині берези. З того часу в спеціальному “коробі Воршуда” (охоронця роду) удмурти завжди зберігали березову тріску, як священний предмет-фетиш. Міфологія обських угрів. Береза вважалася священним деревом бог-деміурга у обських угрів Нумі-Торума. Це пов’язано з тим, що його ритуалах з богом асоціювався білий колір і піднесеність. Мансійська міфологія. Береза вважалася священним деревом богині землі у мансі Калташ-екви. Міфологія селькупів. В міфах селькупів походження людини пов’язується з розвилкою берези, у зв’язку з чим їй почали приділяти велику увагу під час здійснення різних обрядів. Якутська міфологія. У якутів могутні і старі берези, яки росли окремо на опушці лісу або на кургані вважалися священними деревами родів. Їх називали Ал лук мас і в них, згідно з народними віруваннями жили духи – господарки певної місцевості. До цих дерев ставилися дуже бережливо – їх часто обгороджували, завдавати їм якоїсь шкоди або зрубувати заборонялося, на їх гілках розвішувалися “подарунки” – строкаті волосяні мотузки та клаптики матерії. Поблизу дерева приносилися жертви “господарці землі” Ан дархан хотун і в його гілках любили гратися її діти. В героїчному епосі Ал лук мас уособлювали собою вічно живу рослинність, яка дає їжу людям і тваринам.