Понеділок
24.07.2017
05:55
Форма входу
Категорії розділу
Акула [1]
Бегемот [1]
Бобер [1]
Варан [1]
Видра [1]
Восьминіг [0]
Вугор [1]
Вуж [1]
Гусінь [1]
Дельфін [1]
Дощовий черв`як [1]
Дюгонь [1]
Жаба [1]
Змія [3]
Ігуана [1]
Йорж [1]
Кайман [1]
Каракатиця [1]
Кашалот [1]
Кит [1]
Короп [1]
Краб [1]
Креветка [1]
Крокодил [1]
Лосось [1]
Медуза [1]
Минь [1]
Молюск [1]
Морська змія [1]
Морський їжак [0]
Окунь [1]
Ондатра [1]
Пітон [1]
Рак [0]
Скат [1]
Слимак [1]
Тритон [0]
Тюлень [1]
Удав [1]
Хамелеон [1]
Черепаха [1]
Шовковичний черв`як [1]
Щука [1]
Ящір [1]
Ящірка [1]
Пошук
Друзі сайту
Сайт по історії тероризму - terworld.narod.ru
Статистика

Онлайн всього: 1
Гостей: 1
Користувачів: 0

Міфологія - дивовижний світ

Каталог статей

Головна » Статті » Риби,морські та річкові тварини, земноводні » Змія

Розділ І
ЗМІЯ.

Грецька міфологія.

Греки вважали, що змія і ще ряд тварин є провідниками сонця.
Греки вважали, що від укусів змій може допомогти камінь, який вони називали “зміїним”.
Народна магія рекомендувала перетерти його в порох і присипати місце укусу.

Римська міфологія.

У італійських племен змія вважалася уособленням запліднювального початку і тому була присвячена богині родючості Юноні. З цим був пов'язаний обряд ініціації для дівчат, який практикувався, зокрема, в Ланувії. Вони мали в печері накормити з рук змію Юнони. Це мало бути перевіркою незайманості дівчини – якщо змії їжу приймала, то цнотливість знаходила своє підтвердження (Проперцій IV 8, 3-14). Також сам факт приймання їжі символізував запліднення дівчини і тому мав магічне значення – вплинути на врожайність і добробут.
Римський бог землеробства, лісів та дикої природи Сільван часто зображувався разом зі змією, яка при цьому символізувала тварину-оберег будинку.
В пізній римській міфології у вигляді старика з лев’ячою головою, навколо тіла якого обвилася змія, зображувався Еон – персоніфікація часу.

Християнська міфологія.

В християнській міфології змієборцем вважався Святий Георгій. За легендою він переміг змія-людожера, який поселився на болоті поблизу одного з язичницьких міст в Лівані або Лівії. Йому видавали юнаків та дівчат і коли черга дійшла до доньки правителя міста, то він попрохав Георгія йому допомогти. В результаті двобою знесилений та приборканий змій сам впав до ніг святого. Згідно з народними віруваннями Георгій відвертав змій від людей і домашньої худоби.
Згідно з уявленнями християн в образі вогнедишних зміїв могли поставати біси.
Деякі дослідники пов’язують походження імені першої жінки Єви з фінікійським словом хвт (варіант імені – Хавва), що означає “змія”. Це може бути пов’язано з легендою про зваблення Єви змієм. Згідно з даними після біблійної літератури звабив Єву злий дух Самаель, який прийняв вигляд змія.

Мусульманська міфологія.

В багатьох мусульманських країнах для того, щоб вберегти себе від укусів змій зверталися по захист до Хадіра – персонажа, якого часто ототожнюють з так званим “рабом Аллаха”, який згадується в “Корані”.

Європейська міфологія.

В європейській міфології ще з часів античності з`явився образ змія-чудовиська, якого називали Василіском. За даними Плінія (“Природна історія”, VІІІ, 78; ХХІХ, 66) людей вбивала не лише його отрута але і погляд, від його дихання висихала трава і розтріскувалися скелі. Загинути він міг лише побачивши власне відображення в дзеркалі або від крику або погляду півня. Василіск іменувався “царем змій” тому що мав гребінець у вигляді діадеми. В період середньовіччя він зображувався з головою півня і хвостом змії.
В міфології народів Європи існував злий дух Ламія (він явно бере своє походження від грецького міфологічного жіночого чудовиська з таким же ім’ям), якого уявляли у вигляді змії з головою та грудьми красивої жінки. За народними віруваннями Ламія вбивала дітей та зваблювала чоловіків, щоб потім пити їх кров. Місцями її проживання вважалися ліси, байраки та покинуті замки.
Міфічна європейська фея Мелюзіна була приречена кожної суботи перетворюватися на змію. Так її було покарано за те, що вона заточила в горі свого батька короля Албанії Еліпаса. Вона хотіла приховати це від свого чоловіка, а коли він дізнався про все вона в образі крилатої змії зникла в небі, але незримо продовжувала підтримувати свій рід.
Згідно з середньовічними народними віруваннями вилікуватися від укусу змії можна було за допомогою бивнів міфічної тварини єдинорога. Також вважалося, що своїм рогом він очищує воду, отруєну змієм.

Східнослов’янська міфологія.

В образі змія в міфології східних слов’ян (зокрема, в російських та білоруських казках) постає такий персонаж як Зміулан. Він вважається продовженням образа Вогняного Змія, який був поширений в усіх слов’ян.
Змієборцем у східнослов’янських казках постає Іван Попялов. Він 12 років лежав у попелі а потім струсив з себе 6 пудів попелу і вбив “зміїху”, а попіл розвіяв по вітру.
За віруваннями східних слов’ян домові могли перетворюватися на зміїв.
В одному з міфів божественні ковалі впрягли змія в плуг і за його допомогою прорили річище Дніпра.

Південнослов’янська міфологія.

У південних слов’ян чудовиськом з тілом змії і собачою головою вважалася Ламя (воно, напевне, має прямий зв'язок з давньогрецьким жіночим чудовиськом Ламією, яка стала прототипом для інших персонажів в середньовічній європейській міфології). Люди вірили, що вона у вигляді темної хмари спускається на поля та садки і знищує усі плоди праці землеробів.

Германо-скандинавська міфологія.

В скандинавській міфології одним з трьох хтонічних чудовиськ, народжених жінкою-велетнем Ангрбодой від бога Локі, був світовий змій Йормунганд. Він жив в світовому Океані, оточуючи населену землю – Мідгард. Бог грому Тор вважався його головним противником і намагався підняти Йормунганда з океану. Якраз напередодні загибелі світу відбувся вирішальний двобій між ними – Тору вдалося вбити змія, але і він сам помер від отрути Йормунганда. (“Пісня про Хюміра” в “Старшій Едді” та “Молодша Едда”).
В образі змія в “Молодшій Едді” поставав бог Одін – він перетворився на неї для того, щоб пролізти в отворі в скелі Хнітбьорг, де донька Суттунга охороняла “мед поезії” – священний напій, який давав мудрість і поетичне натхнення. Тут він випив усі 3 посудини в яких знаходився напій.
Після того, як бог Локі був спійманий богами-асами донька його ворога велетня Тьяцці Скаді підвісила перед його обличчям отруйну змію. Її отрута приносила йому великі страждання (хоча дружина Локі Сігюн і намагалася збирати отруту в чашу) – коли її краплі потрапляли на нього то він здригався з великою силою, від чого на землі траплялися землетруси.
В епосі про германо-скандинавського героя Атлі (він є міфологічним образом гунського короля Аттіли) він застосовує страшну кару по відношенню до бургундського короля Гуннара, якого він підступно захопив в полон – його було кинуто до ями з отруйними зміями. Цю форму вбивства, напевне, можна вважати ритуальним жертвоприношенням. (“Сага про Вьольсунгів” та норвезька “Сага про Тідрека”).
Згідно з скандинавськими міфами про світове дерево Іггдрасіль його коріння гризли змії та дракон Нідхьогг.

Міфологія кельтів Галлії.

Зі змією в руці часто зображувався бог підземного царства в міфології галльських кельтів Цернунн.

Угорська міфологія.

В угорській міфології змієподібне тіло мав дракон Шаркань. В казках він часто виступав з декількома головами і був противником певного героя. За іншим варіантами він був помічником шамана талтоша.

Карело-фінська міфологія.

На змію перетворюється карело-фінський культурний герой і деміург Вяйнямьойнен для того, щоб вибратися з загробного світу – Туонели.
Для того, щоб одружитися на чарівній донці Хійсі культурний герой Ільмарінен був змушений зорати так зване “зміїне поле”. При цьому йому допоміг інший культурний герой Вяйнямьойнен, який здійснював замовлення зміїних укусів.
Пиво зі зміями та черв’яками піднесли карело-фінському герою Леммінкяйнену у ворожій країні Пяйвьолі. Дуже ображений цим герой вбив хазяїна будинку, де його пригощали.

Етруська міфологія.

Атрибутом жіночого демона загробного світу у етрусків на ім`я Ванф були змії, які обвивали руки.

Єгипетська міфологія.

Єгиптяни вважали змій “духами землі”. Їх втіленням вважався Акер, який був богом землі і покровителем мертвих. Також в образі змія втілювався бог сонця і деміург єгипетської міфології Атум. У вигляді злої змії Урей він мав повернутися в кінці світу в хаос, з якого він в свій час з’явився. Тут змія виступає в ролі злого початку.
В образі змії втілювалася і Кебхут – богиня чистої і прохолодної води, яку також ототожнювали з богинею-змією (а точніше, коброю) Уто (покровителькою бога Ра і фараона). Змія, як символ Уто почала зображуватися на короні фараонів, як певний оберіг. Вважалося, що вогнедишна змія Уто мала незвичну чарівну силу, її називали “сонячним оком”, яке спалювало ворогів Ра і фараона. Фактично змія на короні фараона символізувала і його владу над небом і землею. Богом-змієм був Нехебкау, який відповідав за родючість і плинність часу. Левицею з головою змії зображувалася богиня Мерітсегер, яка охороняла спокій померлих у Фіванському некрополі. Шулікою зі зміїною головою (в разі ототожнення з Уто) зображувалася богиня царської влади Нехбет. Зміїні голови мали четверо жіночих божеств Огдоад, які вважалися священними в місті Гермополі і мали своїх чоловіків-богів. В образі змії втілювалася богиня-охоронниця зібраного врожаю Рененутет, яку зображували у вигляді змії або жінки зі змією на голові. Жінкою зі змією на голові також зображувалася богиня полум’я Упес, центром культу якої був острів Біге. Єгиптяни вважали, що змія-Рененутет з’являлася на полі під час жнив і слідкувала за тим чи ретельно збирається врожай.
Охоронцем живих і померлих змій вважався бог землі Геб. Він іноді зображувався зі зміїною головою.
Уособленням зла і темряви в єгипетській міфології був величезний змій Апоп. Він вважався вічним ворогом бога сонця Ра. Згідно з даними міфів він жив під землею, де і відбувалася його боротьба з Ра. Коли бог сонця вночі пропливав по підземному Нілу Апоп випивав з річки усю воду, щоб погубити його. Така боротьба тривала кожної ночі і переможцем завжди виходив Ра, який змушував змія вивергати воду назад. Цей міф пояснює зміну ночі і дня боротьбою сил добра і зла, темряви і світла. Ще в одному з міфів Ра в образі рудого кота відрізав Апопу голову. Боротися з Апопом Ра допомагав бог війни і полювання Онуріс (у зв’язку з цим він вважається сонячним зміє борцем).
В міфі про бога Ра і змію Ісіда створила і наслала на нього отруйну змію. Вона вкусила його і він почав благати Ісіду по дпомогу. Богиня надала йому допомогу лише після того, як Ра відкрив їй своє справжнє ім`я, в результаті чого вона отримала над ним владу.
Отруйна змія вкусила Гора – “чарівне, золоте, невинне немовля. Його тіло було нерухомим, його серце було без сил, не билися судини його тіла” (“Ісіда і Гор в болотах Дельти”). В цей час його мати богиня Ісіда була відсутня і дізнавшись про це нещастя почала благати богів по допомогу. Допоміг їй бог Тот, який своїми заклинаннями зцілив Гора.

Шумеро-Аккадська міфологія.

Уособленням змії в шумеро-аккдаській міфології було божество Нірах (“гадюка”), яке особливо вшановувалося в місті Дер. З Нірахом пов’язують зображення бога, який мав зміїну нижню частину тіла (на староаккадських циліндричних печатках ХХІІІ-ХХІІ ст. до н. е.). На одному з штандартів це божество було визначене знаком “Дінгір-Муш”, що означає бог-змія. На середньо вавилонських межових каменях “кудурру” поряд з символом бога зображували змія, який скоріше всього, символізувала Ніраха. Нірах вважався посланцем бога Сатарана і разом вони мали відношення до цілительства (змія – символ лікування).
Рогата змія була священним символом хтонічного божества Нінгішзіди, який був сином бога підземного царства Ніназу. Він іноді зображувався (зокрема, на одній з циліндричних печаток Гудеї) з двома рогатими зміями, які виростали з його плечей. Не виключено, що змія символізувала приналежність Нінгішзіди до медицини.
Гільгамеш під час своїх подвигів вбив змія, який поселився в коріннях дерева хулуппу (воно ототожнюється з так званим “світовим деревом”). В цьому випадку змій символізував сили зла.
Зміїні риси мав в своєму тілі (поряд з ознаками інших тварин) страхітливий дракон аккадської міфології Мушхуш, створений богинею Тіамат.

Західно-семітська міфологія.

Кудшу – богиня любові і родючості в західно-семітській міфології часто зображувалася зі зміями в руках.
Зображення змії на палі було символом бога-цілителя та бога рослинності Ешмуна, який користувався особливим вшануванням в Фінікії та Карфагені.
У супроводі змій часто зображувався демон-лікар Шадрапа.

Іудейська міфологія.

Гностична секта офітів уявляла одного з 7-ми великих архангелів після біблейської міфології Рафаїла в образі змії або дракона.

Хетська міфологія.

В хетській міфології присутній сюжет двобою між змієм Іллуянка (хетське illuiyankas – “змій, дракон”) і богом грому. В результаті першого бою змій переміг і забрав у бога серце і очі. Але богу грому вдалося помститися – він одружився на смертній жінці. Його ж син одружився на донці Іллуянка і на прохання батька попрохав у свого тестя-змія дати йому відібрані очі і серце. Повернувши собі ці частини тіла бог знову вступив у двобій зі змієм і переміг його.

Фригійська міфологія.

Змія була священною твариною фригійського бога Сабазія, якого ототожнювали з грецьким Діонісом.

Єменська міфологія.

В єменській міфології змія вважалася священною твариною бога місяця і зрошення Вадда.

Ведійська міфологія.

У ведійській міфології противником бога грому і блискавки виступають декілька змієподібних демонів :
1. Арбуда – Індрі вдалося затоптати його, розбити голову і випустити кров.
2. Ахі Будхнья (його ім`я означає “змій глибин”) .
3. Врітра – Індрі вдалося вбити його.

Індуїстська міфологія.

В індійській міфології (у висвітленні “Падма-пурани”) однією зі сфер Всесвіту була Махатала, яка вважалася житлом величезних зміїв.
Образ змія мав демон Врітра, який був головним противником Індри.
В образі змія постає бог Індра в міфі про його боротьбу з героєм Ваджрангом – у такому вигляді він викрадає його прекрасну дружину Варангі.
В оточенні змій почав зображуватися бог Варуна, особливо після того, як його почали ототожнювати з потойбічним світом і смертю.
Постаючи в образі “великого аскета” бог Шива зображувався з сергами зі зміїв.
Тисячоголовий білий змій Шеша є персонажем індуїстської міфології – він виповз з рота Баларами – старшого брата Крішни. Він плавав по Світовому океану і на ньому лежав бог Вішну (останнього почали часто зображувати в такому вигляді). Наприкінці кожної кальпи Шеша вивергав отруйний вогонь, який знищував Всесвіт. Він мав епітет Ананта (“Безкінечний”), символізуючи безкінечність. В деяких міфах Шеша взагалі вважається ілюзією Вішну або його частиною (анша), а старший брат Крішни Баларама уявлявся інкарнацією Шеши. Коли ж Баларама помер то змій залишив його тіло і пішов під землю (“Махабхарата” І 67, 152; ХVI 4, 13). Під землею Шеша став царем нагів, а інші царі часто вважалися його братами. За народними віруваннями коли він зівав то на землі відбувалися землетруси. Зображувався Шеша в пурпуровому одязі з білим намистом навколо шиї. В одній руці він тримав колотівку а в іншій – плуг (атрибут Баларами). Сестрою Шеші була богиня Манаса. Вважалося, що вона була здатна лікувати зміїні укуси і тому її часто називали Вішахарою – “Тою, яка позбавляє від яду”.
Цілий клас священних істот в індуїстській міфології складали Наги, які мали зміїний тулуб та одну або декілька людських голів. Місцем їх проживання вважалась Нагалока – “країна Нагів”. Вони постійно ворогували з царем птахів Гарудою. Їм належав підземний світ, де знаходилася їх столиця Бхогаваті і де вони стерегли величезні багатства землі. Індійці вважали Нагів великими мудрецями і магами, здатними на різні перевтілення. Серед найбільш відомих царів Нагів були Шеша, Васукі (його боги використали в якості мотузки під час пахтанння світового океану) і Такшака. Наги часто згадуються в “Махабхараті”. Тут, зокрема, оповідається про велике жертвоприношення зміїв до якого вдався цар Джанамеджая, який намагався помститися за вбивство його батька царем Нагів Такшакою. Жертвоприношення вдалося зупинити лише племіннику Васукі мудрецю Астіку (“Махабхарата” І, 13-54). В одній з легенд цього циклу оповідається про те, як Наги отримали безсмертя, випивши напій амріту. Але при цьому їх язики роздвоїлися, тому що напій довелося злизувати з гострих стебел трави куші (“Махабхарата” І, 30). Деякі дослідники вважають, що Наги мають зв'язок з однойменними племенами, які жили на північному-заході Індії. Змія або кобра, скоріше всього, була їх тотемом.
В образі змія Калії після своєї смерті (він був вбитий богом Вішну) знову народився асура Каланемі (“Махабхарата” і “Харіванш”). Він став вважатися повелителем зміїв і пізніше здійснюючи свої подвиги його переміг бог Крішна.
Згідно з “Махабхаратою” (ІІІ 176-178) на 10 тисяч років на змія був перетворений міфічний індійський цар Нахуша, який піднявся на небо. Це сталося після того, як він вдарив ногою брахмана Агастью, а він його прокляв і скинув на землю.
У вигляді змія-пожирача в “Рігведі” (І 54, 5) зображувався демон посухи Шушна, якого переміг бог Індра.
Опоясаним зміями описувався Бхайрава – чудовисько з величезними іклами, створене богом Шивою з власного лобу щоб помститися Брахмі.
Згідно з міфом про легендарного індійського царя країни нішадхів Налу одного разу він зустрів у лісі змія Каркотаку, який своїм укусом перетворив його на карлика.
“Пожирателем” змій в індійській міфології вважався цар птахів Гаруда, якій постійно знаходився в стані ворожнечі з ними.
Згідно з міфологічними уявленнями індуїстів в п’ятому колі (ріджіші) пекла Нарака тіла грішників роздирали змії та різні дикі тварини.
10 тисяч ворожих богу Шиві аскетів намагалися знищити його за допомогою змії але він надів її собі на шию в якості намиста.
Асур Хіраньякашипу намагався знищити свого власного сина Прахладу, напустивши на нього змій. Таким чином він прагнув покарати його за те, що він став шанувальником бога Вішну.
Індійський царський рід Чхота Нагпур своїм символом мав головний убір у вигляді звившихся змій.

Міфологія джайнізму.

В міфології джайнізму згадуються водні божества Нагакумара, які також були пов’язані з дощовими хмарами. В своїй короні вони мали зміїний капюшон.

Дравідійська міфологія.

У дравідських народів змії користувалися великою пошаною. Їх ототожнювали з такими явищами як дощ, родючість і багатство, а також вважали охоронницями домашнього вогнища.
Змія була одним з атрибутів дравідійської богині війни і полювання Коттравей.

Буддійська міфологія.

В буддійській міфології виділяється група змієподібних напівбожеств Нагів (тут можна прослідкувати зв'язок з індуїстською міфологією). Їх поділяли на дві категорії – водних і земних і навіть сам Шакьямуні декілька разів перероджувався в образі Нага. За одним з буддійських міфів (поширених особливо серед мон-кхмерської групи народів) Наг на ім’я Мучілінде врятував Будду під час потопу, а за іншим – за допомогою хитрощів став учнем Будди але був викритий. Наги також дуже цікавилися вченням Будди і охороняли священні тексти для того, щоб надалі подарувати їх людям, які вже досягли того стану, щоб зрозуміти їх зміст.

Ламаїстська міфологія.

Зі змією з дзьобі зображувався персонаж ламаїстської міфології на ім`я Гаруда, який вважався переможцем змій.

Міфологія Куша (Стародавня Нубія).

Бог війни і родючості у нубійців Апедемак зображувався з тілом змії і головою лева (левовоголової змії).В такому образі він, зокрема, постає в своєму храмі в Нагі.

Балтійська міфологія.

Здатність перетворюватися на змій мав Велняс – демон в балтійській міфології, який був противником бога грому Перкунаса.

Литовська міфологія.

В образі вогняного змія постає летючий змій в литовський міфології Айтварас (це один з його образів), який також вважався привидом. Згідно з народними віруваннями він мав як позитивні так і негативні якості – приносив людям багатство (гроші та різні продукти) і в той же час насилав людям кошмари. Його можна було купити в обмін на чиюсь душу. Вбити його було дуже важко і його вбивство викликало пожежу. Між ти бог грому Перкунас нерідко уражає його.
Литовці вшановували так званих “Домашніх зміїв”. Для цього жерці монінінкс проводили спеціальні трапези і після них люди сповідувалися їм у гріхах і бідах. Жрець при цьому тримав в руці змію і промовляв закляття або ж закликав до сповнення бажань.
Згідно з народними уявленнями литовців зміїв та інших шкідників можуть виганяти лише місцеві ворожбити, яких називали буртінінками.

Латиська міфологія.

В латиській міфології та народних казках фігурує багатоголовий змій-дракон Пуке, який мав вогняне дихання.
Особливою шаною у латишів користувалися так звані Домашні змії Чускас (від латиського cuska – “змія”), яких кормили на спеціальних священних трапезах.
Згідно з повідомленнями єзуїта Стрибіньша (ХVII ст.) на честь бога полів і злаків Церокліса латиші виготовляли спеціальний ритуальний хліб великого розміру у формі змії з роззявленою пащею і піднятим хвостом.

Естонська міфологія.

В образі змій за естонськими народними віруваннями могли поставати духи лісів Метсавайми.

Китайська міфологія.

Найбільшим і найжахливішим змієм (згідно з стародавнім китайським словником “Ер я”) в китайській міфології вважався Ман. В період середньовіччя він трансформувався в образ дракона.
В стародавньому китайському трактаті “Шай хай цзин” (“Книга гір і морів”) подається опис міфічного змія Вейше (“змія, яка звивається”) : “Є божество, лице у нього людське, тіло змії. Тіло його роздвоєне, подібно до голоблі, справа та зліва – голови. Воно носить фіолетову одежу і червоні капелюхи”. Подібний опис можна знайти і в трактаті “Чжуан-цзи” (IV ст.). На інаньських рельєфах (провінція Шаньдун, ІІ ст.) Вейше зображувався як змій з ногами, роздвоєним тулубом, двома головами в капелюхах і чимось подібним до крил ззаду шиї. Вважалося, що той, хто побачить (за “Шай хай цзином” спіймає та скуштує його м’яса) Вейше, може стати могутнім правителем. За іншою версією, той хто побачить Вейше одразу помирає. Ван Чун (І ст. н. е.) в своїх “Критичних судженнях” (“Лунь хен”) розповідає про хлопчика Сунь Шу-ао, який вбив змія Вейше та закопав його в землю, щоб він більше нікому не потрапляв на очі. Пізніше він став першим міністром царства Чу. Згідно з народними легендами двоголові змії вейше водилися на горі Цзюішань, де був похований один з китайських міфічних ідеальних правителів Шунь.
Згідно з версією японського вченого М. Ясутаро ім’я китайського божества вогню Чжу-жуна означає “Вогняний змій”.
Двоголова змія чжишоуше була символом Центру світу.
В китайській міфології з тілом змії уявлялося божество води і злий дух Гун-гун. Подібний вигляд мав і його помічник – жорстокий і жадібний Сян-лю.
Зміїне тіло і 13 людських голів мав міфічний китайський правитель Чжун тянь хуан цзюнь (“середній володар – небесний государ”), якому підкорялася велика кількість небесних воїнів, злих духів і демонів. Подібний вигляд, але з однією людською головою мали і Хоу тянь хуан цзюнь (“Пізній володар – государ неба”) і Хоу ді хуан цзюнь (“Останній володар – государ землі”). Змієм з 11-ма чоловічими головами уявлявся ще один правитель Чжун ді хуан цзюнь (“середній володар – государ землі”), якому підкорялися усі так звані “гірські воїни”, змії, крокодили і черепахи.
В образі пів жінки – пів змія в китайській міфології зображувалося жіноче божество Нюй-ва. В основі її культу, напевне, лежав культ змії, пов'язаний з культом праматері. Поряд з нею часто зображувався в образі пів чоловіка – пів змія культурний герой Фу-сі, причому їх хвости були переплетені, що символізувало подружню близькість. Зміїне тіло мав ще один культурний герой Шень-нун, який започаткував землеробство.
За даними трактату “Тайпін гуанцзі”, (частини 393-394) китайський бог грому Лей-гун зображувався у вигляді свиноподібної істоти, яка їла червону змію.
Згідно з “Коментарями до Книги вод” Лі Дао-юаня (VI ст.) зміїний хвіст мав один з китайських богів вітру Фей-лянь.
За даними Ван Чуна (“Лунь хен”, “Критичні судження”, І ст.) в його часи часто зображували відомого міфічного дракона Луна з хвостом змії. В трактаті Лі Ши-чженя “Беньцао ган му” (“Основні відомості з фармакології”, XVI ст.) говориться про те, що Лун мав “шию, як у змії”. Можливо, і сам образ дракона походить від змії.
За однією з версій міфу змія, яка тримала у роті сяючу перлину, допомагала культурному герою Юю пробивати для каналу прохід у горі Лунминь. А в печері, яку він пробив йому зустрілося божество зі зміїним тулубом, яке подарувало йому нефритову пластинку для вимірювання неба і землі, що стала одним з його атрибутів.
Зміїну шию згідно з описом словника І ст. “Шо Вень” (“Т
Категорія: Змія | Додав: terworld (06.08.2009)
Переглядів: 1642 | Рейтинг: 5.0/2 |
Всього коментарів: 0
Ім`я *:
Email *:
Код *: